Спадкування бізнесу в Україні

Так, про це не хочеться говорити. Проте навіть відомий бізнесмен може стати жертвою військової агресії російської федерації. Світла пам'ять Герою України, засновнику агрокомпанії «Нібулон» Олексію Вадатурському. Ми всі маємо бути передбачливими навіть у такому питанні.

Власникам бізнесу потрібно чітко розуміти, який тип оперативного управління їхнім бізнесом здатний забезпечити оптимальний перехід активів до спадкоємців та на що вони можуть розраховувати у випадку настання непередбачуваних обставин.

Насамперед слід зазначити, що спадкування – це перехід прав та обов’язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов’язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Тобто після смерті підприємця у спадок його рідним передається не бізнес, квартира, земельна ділянка чи грошові кошти, а власне права та обов’язки, пов’язані з такими об’єктами. Що це означає на практиці?

Успадковуватись може не лише право власності на рухоме чи нерухоме майно, а й права вимоги. Зокрема, до спадкоємців переходить право на відшкодування збитків, завданих померлому підприємцю у договірних зобов'язаннях, на стягнення неустойки (штрафу, пені), право на одержання страхових виплат, сум заробітної плати, соціальних виплат, які були нараховані спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, тощо.

З іншого боку, підприємець відповідає за зобов’язаннями, пов’язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, а тому до спадкоємців, які це майно прийняли, переходять і всі зобов'язання померлого. Проте з таких обов’язків є винятки. Так, цивільне законодавство передбачає, що зобов'язання фізичної особи, які нерозривно пов'язані з нею і у зв'язку з цим не можуть бути виконані ніким іншим, припиняються після смерті такої особи.

Тобто якщо померлий підприємець за життя взяв на себе зобов’язання надати якісь послуги чи виконати роботи, які міг виконати лише він (надати консультацію, пошити костюм, виготовити меблі, створити твір за авторським договором тощо), то такі обов'язки припиняються і спадкоємці не зобов’язані їх виконувати.

Однак усі інші невиконані зобов’язання фізичної особи-підприємця не припиняються, а переходить до спадкоємців. Такими зобов’язаннями є, насамперед, грошові зобов’язання, зокрема обов’язок з відшкодування майнової або моральної шкоди, сплати неустойки (штрафу, пені) тощо. Примітно, що моральну шкоду і штрафні санкції спадкоємці мають відшкодовувати лише у разі, якщо відповідні суми було присуджено судом за життя спадкодавця, тоді як майнова шкода може бути заявлена до відшкодування і за відсутності відповідного судового рішення на момент смерті підприємця.

Крім того, родичі померлого, які прийняли спадщину, зобов'язані виконати рішення судів, ухвалені відносно померлого спадкоємця за його життя, сплатити податкові зобов'язання чи накладені на нього адміністративні штрафи тощо.

Слід зазначити, до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань (далі – Реєстр) вноситься інформація про смерть фізичної особи – підприємця або оголошення його померлим. Спадкоємці померлого підприємця мають подавати реєстратору заяву для виключення відомостей про нього з Реєстру.

Водночас такі відомості податківці отримують автоматично, у порядку інформаційної взаємодії між державними реєстрами. В Україні діє Спадковий реєстр, і у разі необхідності контролюючі органи можуть отримати інформацію про спадкоємців померлого підприємця, за яким обраховується податковий борг. Тобто такі процеси відбуваються в автоматичному режимі, а тому ухилитися від погашення податкового боргу померлого у разі прийняття спадщини спадкоємцям буде доволі складно.

При цьому усі обов'язки спадкодавця виконуються спадкоємцями у межах вартості рухомого чи нерухомого майна, яке було одержане ними у спадщину. Тобто ніхто не зможе вимагати від спадкоємців платити більше, ніж вони успадкували. Кожен зі спадкоємців зобов’язаний задовольнити вимоги кредитора особисто у розмірі, що відповідає його частці у спадщині. Вимоги кредитора спадкоємці задовольняють одноразовим платежем, якщо іншої домовленості вони не встановлять. Якщо спадкоємець відмовляється зробити одноразовий платіж, суд, за позовом кредитора, може накласти стягнення на майно, отримане таким спадкоємцем.

Спадкування може відбуватися за заповітом або за законом. Майно підприємця, яке передається у спадщину за законом, не можна прийняти частинами, спадкоємцям надається на вибір або прийняти всю спадщину, або відмовитись від неї в цілому. Лише після прийняття спадщини спадкоємці можуть поділити її між собою, уклавши відповідний договір.

Натомість у заповіті спадкодавець може визначити, кому яке майно дістанеться після його смерті, або розподілити частини між спадкоємцями на власний розсуд. Те майно, яке не вказане в заповіті, буде поділено між спадкоємцями у рівних частках у порядку спадкування за законом.

Якщо спадкоємець постійно проживав разом зі спадкодавцем на час його смерті (приписаний в одній квартирі), то він вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом шести місяців не заявить про відмову від неї. Таке ж правило стосується і неповнолітніх спадкоємців.

Для усіх інших родичів померлого, які не проживали разом з ним, для прийняття спадщини протягом шести місяців з моменту смерті підприємця потрібно подати заяву нотаріусу про прийняття спадщини. Якщо такої заяви не буде подано – спадкоємець вважається таким, що не прийняв спадщину. Судом може бути установлений додатковий строк для прийняття спадщини, якщо родичі померлого з поважних причин (хвороба, перебування за кордоном тощо) не могли прийняти спадщину у відведений строк.

За загальним правилом ст. 1281 Цивільного кодексу України, якщо спадкоємцям відомо про борги спадкодавця, вони зобов’язані повідомити відповідного кредитора про відкриття спадщини. Однак це правило рідко виконується, адже спадкоємці не зацікавлені ділити спадщину з бізнес-партнерами померлого.

Водночас закон наділяє правом бізнес-партнерів померлого самостійно заявити претензію до спадкоємців. Така претензія є однією з підстав, на яких нотаріус відкриває спадкову справу, тому кредитор не мусить чекати, доки хтось зі спадкоємців звернеться за спадщиною. Він може зробити це сам, випередивши спадкоємців для отримання задоволення своїх вимог за рахунок спадкового майна.

Законом передбачено граничні строки для заявлення кредиторами вимог – шість місяців з дня одержання спадкоємцями свідоцтва про право на спадщину. Якщо кредитор не знав і не міг знати про прийняття спадщини, він має право пред’явити свої вимоги протягом шести місяців з дня, коли він дізнався про це. Такі строки не можуть бути поновлені, і якщо кредитор їх пропустить, то він позбавляється права вимоги.

Якщо у підприємця немає спадкоємців або якщо вони відмовились від спадщини, не прийняли її або були усунені від права на спадкування, орган місцевого самоврядування або кредитор спадкодавця може подати до суду заяву про визнання спадщини недійсною. Якщо таку заяву буде задоволено, спадщина переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини, а нерухоме майно - за місцем його розміщення. Відповідний орган місцевого самоврядування за рахунок цього майна задовольняє вимоги кредиторів, а все інше майно, яке залишається, приймає у комунальну власність.

Свої особливості має процедура спадкування корпоративних прав. Справа в тім, що якщо померлий підприємець був учасником у якомусь товаристві, то до його спадкоємців переходять не гроші чи майно, яке належить таким товариствам, а лише корпоративні права. Тобто спадкоємці можуть в результаті спадкування замінити померлу особу, увійшовши до складу учасників (засновників) відповідного підприємства, та продовжувати здійснювати корпоративне управління компанією з правом на отримання дивідендів тощо.

У разі смерті учасника товариства з обмеженою або додатковою відповідальністю частка померлої особи переходить до його спадкоємців без згоди інших учасників. Закон не вимагає скликання та проведення загальних зборів для прийняття рішення щодо вступу спадкоємця (спадкоємців) та внесення змін до статуту товариства. Заява про вступ подається спадкоємцями реєстратору разом зі свідоцтвом про право на спадщину. Таких документів цілком достатньо для внесення відповідних змін до Реєстру.

Якщо протягом року з дня закінчення 6-місячного строку для прийняття спадщини спадкоємці учасника товариства з обмеженою або додатковою відповідальністю не подали заяву про вступ, таке товариство може виключити учасника з виплатою вартості його частки спадкоємцям. Однак якщо розмір частки померлого учасника становить більше 50%, виключити його неможливо, але товариство може приймати рішення, пов'язані з ліквідацією товариства, без урахування голосів цього учасника.

Інша ситуація складається з акціонерними товариствами. Акції існують виключно в бездокументарній формі, їх облік та обслуговування здійснюються депозитарними установами та/або центральним депозитарієм, тому для переоформлення прав на цінні папери (акції) необхідно звертатися саме до них.

Спадкування акцій належить до безумовних операцій та здійснюється на підставі наданих депозитарній установі та/або центральному депозитарію документів, у тому числі свідоцтва про право на спадщину та договору про поділ спадкового майна (за наявності). Спадкоємці акціонера повинні мати рахунки у цінних паперах, що обслуговуються обраною ними депозитарною установою.

Перехід до спадкоємців корпоративних прав учасника приватного підприємства залежить від того, чи був сформований у такому підприємстві статутний капітал. У разі його відсутності засновник немає правових інструментів для закріплення переходу права власності в процесі спадкування, а тому правовий статус майна такого підприємства лишається невизначеним. У разі ж наявності статутного капіталу приватного підприємства свідоцтво про право на спадщину може бути видане на майно, внесене до статутного фонду приватного підприємства.

Документи, що підтверджують права спадкодавця на внесене ним до статутного капіталу приватного підприємства майно, чітко не визначені. Ними можуть бути статут підприємства, документ, що підтверджує внесення майна до статутного капіталу, акт його приймання-передачі, правовстановлюючий документ на таке майно, баланс підприємства тощо.

Як бачимо, спадкування в бізнесі – доволі непроста юридична процедура, яка має багато каменів спотикання, тому підприємцям потрібно заздалегідь привести до ладу організаційну структуру свого бізнесу, щоб не позбавити своїх рідних права на результати своєї праці.

Михайло ВОЙЦЕХОВСЬКИЙ, адвокат, старший юрист 

АО «ЮФ «Антіка»