Щорічна оплачувана відпустка під час воєнного стану

Попри те, що в країні вже другий рік поспіль запроваджено воєнний стан, дуже багато підприємств та ФОП продовжують свою роботу з використанням найманої праці. А це означає, що норми законодавства про працю залишаються чинними, серед яких – надання щорічної оплачуваної відпустки. Розглянемо можливість надання відпустки під час воєнного стану.

Законодавчими актами, що визначають державні гарантії реалізації працівниками права на відпустки, є Кодекс законів про працю (далі – КЗпП) та Закон України від 15.11.96 р. № 504/96-ВР «Про відпустки» (далі – Закон № 504).

Тривалість відпустки

Статтею 74 КЗпП встановлено, що громадянам, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи, надаються щорічні (основна та додаткові) відпустки зі збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати.

Тривалість щорічної основної відпустки за відпрацьований робочий рік не повинна бути меншою за 24 календарних дні. Відлік робочого року починається з дня укладання трудового договору. Водночас є категорія працівників, у яких тривалість такої відпустки перевищує 24 календарних дні. До такої категорії, наприклад, віднесені робітники віком до 18 років, у яких тривалість відпустки становить 31 календарний день, або робітники навчальних закладів, у яких тривалість відпустки становить 56 календарних днів.

Зміни до статті 74 КЗпП не вносились, тому роботодавець зобов’язаний щорічно надавати своїм робітникам відпустку. Але необхідно враховувати норми Закону України від 15.03.2022 р. № 2136-ІХ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (далі – Закон № 2136). Саме стаття 12 цього Закону змінює загальні норми у наданні відпустки. А саме, для категорій робітників, у яких тривалість відпустки перевищує 24 календарних дні, у період дії воєнного стану роботодавець має право за своїм рішенням надати працівникові щорічну основну відпустку тривалістю лише 24 календарних дні за поточний робочий рік. А дні відпусток, не використаних у період дії воєнного стану, переносяться на період після припинення або скасування воєнного стану (ч. 1ст. 12 Закону № 2136).

Необхідно зазначити, що це право роботодавця, а не обов’язок. Якщо є можливість, то роботодавець має право не обмежувати тривалість відпустки і надати її в повному обсязі.

У період дії воєнного стану щорічна оплачувана відпустка може бути надана тривалістю не менше 24 календарних днів.

Звернімо увагу! Якщо найманий працівник працював на умовах неповного робочого часу (неповний робочий день та/або неповний робочий тиждень), він все одно має право на щорічну основну відпустку повної тривалості.

Чинними залишаються й норми КЗпП, згідно з якими поділ щорічної відпустки на частини будь-якої тривалості допускається на прохання працівника за умови, що основна безперервна її частина становитиме не менше 14 календарних днів. До війни було передбачено, що невикористана частина щорічної відпустки має бути надана працівникові, як правило, до кінця робочого року, але не пізніше 12 місяців після закінчення робочого року, за який надається відпустка. Але у період дії воєнного стану роботодавець може відмовити працівникові в наданні невикористаних днів щорічної відпустки. У разі ж звільнення працівника в період дії воєнного стану йому виплачується грошова компенсація відповідно до ст. 24 Закону № 504.

Також роботодавці можуть не хвилюватися у разі невиконання норм частини 5 статті 11 Закону № 504, якими було заборонено не надавати щорічні відпустки повної тривалості протягом двох років підряд, а також не надавати їх протягом робочого року особам віком до вісімнадцяти років та працівникам, які мають право на щорічні додаткові відпустки за роботу із шкідливими і важкими умовами чи з особливим характером праці. У період дії воєнного стану вони не застосовуються.

Можливість відмовити у наданні відпустки

Частина 2 ст. 12 Закону № 2136 надає право роботодавцю у період дії воєнного стану відмовити працівнику в наданні будь-якого виду відпусток, якщо такий працівник залучений до виконання робіт на об’єктах критичної інфраструктури. Виняток передбачений лише для відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами та відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Отже, роботодавець має право відмовити в наданні щорічної відпустки не всім працівникам, а тільки тим, хто залучений до виконання робіт на об’єктах критичної інфраструктури. Всім іншим відпустка надається за загальними нормами з урахуванням обмежень щодо її тривалості.

Можливість надання інших видів відпустки

Можливість оформлення протягом періоду воєнного стану щорічних додаткових, соціальних, навчальних та інших відпусток тривалістю та на умовах, визначених законодавством про відпустки, не обмежується Законом № 2136.

Нагадаємо, що перелік додаткових відпусток наведений в ст. 4 Закону № 504 з посиланням на статті, якими визначено термін надання таких відпусток:

• щорічна додаткова відпустка за роботу із шкідливими і важкими умовами праці (ст. 7);
• щорічна додаткова відпустка за особливий характер праці та її тривалість (ст. 8);
• додаткові відпустки у зв’язку з навчанням, творча відпустка, відпустка для підготовки та участі в змаганнях, додаткова відпустка окремим категоріям громадян (учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни та іншим) (розділ ІІІ, ст. 13-16-2).

Таким чином, під час воєнного стану працівник має право, окрім основної щорічної відпустки, оформити додаткову відпустку.

Протягом періоду дії воєнного стану роботодавець на прохання працівника має право надавати йому відпустку без збереження заробітної плати без обмеження строку, встановленого ч. 1 ст. 26 Закону № 504. (Цією частиною ст. 26 відпустка без збереження зарплати обмежувалась тривалістю в 15 календарних днів на рік.) Період такої відпустки зараховується до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку.

Роботодавець також за заявою працівника, який виїхав за межі території України або набув статусу внутрішньо переміщеної особи, в обов’язковому порядку повинен надати відпустку без збереження заробітної плати, визначеною у заяві тривалістю. Але тривалість такої відпустки обмежена і становить не більше 90 календарних днів. На жаль, час перебування у такій відпустці не зараховується до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку.

Оформлення відпустки

Незважаючи на те, що відпустка надається в період воєнного стану, оформлення має відбуватися в загальному порядку. А саме, роботодавець на початку року повинен скласти графік відпусток, який узгоджується з робітниками.

Не пізніше як за два тижні до початку щорічної відпустки роботодавець зобов’язаний письмово повідомити працівника про дату початку відпустки. Зазначимо, що форму такого повідомлення законодавством не встановлено, тому роботодавець може його оформити в довільній формі.

Роботодавець зобов’язаний видати наказ (розпорядження), в якому визначити тривалість відпустки, дати початку і закінчення і за який робочий рік вона надається. Типова форма наказу (розпорядження) затверджена наказом Держстату України від 05.12.2008 р. № 489 «Про затвердження типових форм первинної облікової документації зі статистики праці». Працівник зобов’язаний бути ознайомлений з наказом під підпис. Якщо він поставив підпис у наказі про відпустку, то окремо письмово повідомляти його роботодавцю не потрібно, бо він вважається письмово повідомленим.

Якщо працівник іде у відпустку в термін згідно з графіком, то бажано подати заяву, але це необов’язково. А от у разі якщо працівник просить перенести відпустку, поділити її на частини або надати відпустку не в терміни, визначені графіком, то заяву йому необхідно подати неодмінно.

Що стосується виплати зарплати за час відпустки, то згідно з Законом України від 01.07.2022 р. № 2352-ІХ цей термін змінено. Якщо раніше обов’язково необхідно було її виплатити не пізніше ніж за три дні до початку відпустки, то починаючи з 19.07.2022 р. важливо виплатити до початку відпустки, а в який термін – неважливо.