Що треба знати роботодавцю про самоізоляцію від COVID-19
Як оформлювати лікарняний, якщо працівник захворів на COVID-19, ми вже розповідали. А от якщо він контактував з носієм і вірогідно також захворіє, але поки не має ознак?
Працівник, що контактував з людиною, у якої підтверджений випадок COVID-19, або є особою, по відношенню до якої є підозра на інфікування, або є особою, що хворіє на COVID-19 в легкій формі, підлягає самоізоляції. Сімейний лікар визначає термін самоізоляції. Про самоізоляцію такий працівник повинен сповістити роботодавця. Це можна зробити по телефону або іншими засобами електронного зв’язку. Розглянемо, як може бути оформлена відсутність співробітника.
Варіантів оформлення відсутності працівника може бути декілька. Але як би це не оформлялось, він повинен сповістити роботодавця про те, що змушений піти на самоізоляцію. Залежно від того, як буде оформлена самоізоляція, будуть зроблені відмітки у табелі обліку робочого часу. Термін самоізоляції – 14 календарних днів.
По-перше, самоізоляція може бути оформлена лікарняним, який видає сімейний лікар, навіть якщо контактна людина не захворіла. Така можливість передбачена п. 5-1 ч. 1 ст. 22 Закону України від 23.09.99 р. № 1105-XIV «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування». Для отримання допомоги з тимчасової непрацездатності працівник повинен бути застрахованою особою. Допомога компенсує втрату заробітної плати (доходу) на період перебування у закладах охорони здоров’я, а також на самоізоляції під медичним наглядом у зв’язку з проведенням заходів, спрямованих на запобігання виникненню та поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), а також локалізацію та ліквідацію її спалахів та епідемій. Лікарняний виписують на 14 календарних днів. Перші п’ять днів оплату проводить роботодавець за рахунок власних коштів, а починаючи з шостого дня – за рахунок коштів Фонду соціального страхування. Такий лікарняний оплачується в розмірі 50% від середнього заробітку незалежно від стажу (ч. 2 ст. 24 Закону № 1105). Винятки – медичні працівники. Їм допомога з тимчасової непрацездатності виплачується у розмірі 100% середньої заробітної плати (доходу) також незалежно від страхового стажу. Після отримання лікарняного від працівника роботодавець повинен подати до Фонду окрему заяву-розрахунок для отримання фінансування лікарняних з причиною непрацездатності «ізоляція від COVID-19 – 11».
По-друге. Якщо співробітник не хоче звертатися до лікаря і його службові обов’язки це дозволяють, він може подати заяву на переведення його на дистанційну роботу. Роботодавець оформлює переведення працівника на дистанційну роботу, видавши розпорядження. В ньому може бути вказаний строк, протягом якого співробітник працюватиме вдома. Така тривалість може бути більшою, ніж 14 календарних днів, наприклад, до кінця карантину.
Звернімо увагу: тимчасовий перехід на дистанційну роботу у зв’язку з пандемією не є зміною режиму праці, тому не передбачає попередження працівника за 2 місяці. Не потрібно також вносити зміни до письмового договору з найманим працівником, тому що ч. 2 ст. 60 КЗпП передбачена можливість переводити на дистанційну роботу на період епідемії за рішенням роботодавця. Отже співробітник працюватиме вдома. І за цей період йому виплачуватиметься звичайна зарплата.
По-третє. Якщо з якихось причин не може бути наданий лікарняний або немає можливості перейти на дистанційну роботу, то працівник може подати заяву роботодавцеві про надання йому відпустки без збереження заробітної плати на період карантину або позачергової оплачуваної відпустки. В цьому разі співробітник повинен передати оригінал заяви, а роботодавець оформити відпустку. Відпустка підлягає оформленню в звичайному порядку – роботодавець видає розпорядження, в якому вказує початок відпустки, її вид та тривалість.
Якщо в заяві вказана відпустка без збереження заробітної плати, то роботодавець не буде нараховувати працівникові зарплату за весь термін відпустки.
Якщо оформлюється щорічна оплачувана відпустка, то її тривалість не може бути більше 24 календарних днів. Тільки в тому разі, якщо у співробітника є невикористані дні відпусток за попередні роки, тоді тривалість може бути більшою. За дні такої відпустки роботодавець нараховує працівникові не зарплату, а відпускні, які розраховуються виходячи з середньої зарплати за останні 12 календарних місяців.
