Аграрне перезавантаження: які технології цікаві фермерам
Деякі зі змін у аграрному бізнесі, що сталися через COVID-19, зникнуть разом із ним. Проте ключові трансформації залишаться, створивши основу для довгострокових інновацій.
Форс-мажор змусив дрібний і середній бізнес надзвичайно швидко опановувати нові технології роботи, «пірнати» у сучасні канали продажів та доставки, освоювати суміжні бізнес-напрямки і шукати партнерів для колаборацій та ефективних амбасадорів для маркетингового просування продукції споживачам.
Опанувати доставку та онлайн-продажі
Проблемою №1 для невеликих агровиробників виявилась втрата ринків збуту своєї продукції. На початку сезону традиційні офлайн-майданчики (ринки та ярмарки) було зачинено на карантин. Кожен із підприємців змушений був шукати свій новий шлях до споживачів.
Ключова роль у швидкому пристосуванні до нової реальності належить онлайн-технологіям. Навесні комунікація дрібного агробізнесу практично повністю перейшла до соціальних мереж і меседжерів. Виробники почали масово створювати групи з продажів у Viber (наприклад, овочі КДЗП) та магазини на своїх сторінках в Instagram і Facebook (наприклад, плодово-ягідний ярмарок).
Наприкінці березня в Києві запрацював новий проєкт «Вітамінна коробка». Це свіжі овочі, зелень, ягоди та інші продукти з щоденною адресною доставкою в столиці, а також – службами доставки – в інші регіони. Постачальниками для «Вітамінної коробки» стали 25 фермерів з усіх областей країни. Кількість виробників та їхніх пропозицій дозволила щотижня змінювати наповнюваність «коробки».
За словами ініціаторки проєкту Ганни Морозової, його мета – допомогти вижити фермерам, які в умовах карантину залишились без звичних каналів збуту, і популяризувати вітчизняний продукт. «Ситуація, що склалась, підштовхнула нас до активних дій і кооперації з іншими виробниками. Від прийняття рішення до старту минуло всього два дні – за цей час ми запустили сайт, провели перемовини з фермерами про обсяги та поставку продукції, налагодили логістику. Доводилось навчатися «на ходу» – правильно фасувати зелень, щоб вона довше зберігалася, вивчати місто для швидкої доставки коробок клієнтам, встигати відповідати на замовлення та контролювати обсяги», – розповідає співзасновниця «Вітамінної коробки».
При виборі постачальників орієнтувалися на фермерів із південної України, які раніше проходили навчання в рамках проєкту бізнес-розвитку плодоовочівництва UHBDP, тобто здатні правильно обирати, фасувати та запаковувати продукти, забезпечуючи при цьому їхню якість та свіжість.
Експеримент з адресною доставкою свіжих овочів насправді виявився дуже вдалим. За кілька місяців кількість виробників зросла удвічі, кількість клієнтів – до понад тисячі. І головне, у Проекту з’явились послідовники-конкуренти, які забезпечують доставку «від поля до столу» в інших областях.
Зайнятись розвитком переробки
Раніше, протягом кількох сезонів поспіль, з точки зору маржинальності топ-ягодою на українському ринку залишалась лохина. На другому місті була малина. Проте цього сезону ситуація з асортиментом та його дохідністю дещо змінилась.
Через несприятливі погодно-кліматичні умові і затяжні дощі під час дозрівання ягід фермери не змогли зібрати гарний врожай. Ті ж обсяги, які вдалося-таки врятувати з полів поміж дощами, постраждали у плані якості. «Заробити на лохині вдалось максимум 60-70% від торішнього. Думаю зараз, у який бік мені диверсифікувати свій бізнес», – поділився один із підприємців.
На щастя, не з усім ягідництвом так погано. Наприклад, виробники ожини говорять, що попри примхи погоди, зібрали до 40 т/га. «Врожайність сортової ожини в 4 рази вища, ніж малини, при її ринковій ціні $4,1-5,6/кг і тому факторі, що витрати на обидва види ягід приблизно однакові», – зазначає директорка з розвитку Української плодоовочевої асоціації (УПОА) Катерина Зверєва.
Зацікавились невеликі виробники і пошуком ніш з доданою вартістю. Так, у фермерському господарстві «Джі Пі Агро», що на Львівщині, на 40 га землі протягом п’яти років вирощували і продавали чорну смородину. В цьому році, окрім догляду за плантацію, також опанували ягідну переробку.
«Вирішили зупинитись на облаштуванні комплексу для заморожування та переробки ягідної продукції, бо зрозуміли, що нам потрібна додана вартість. А заморожена ягода – це продукт, який можна експортувати до будь-якого куточка світу у будь-який момент. І до того ж вона має відносно стабільну ціну на відміну від вартості свіжих ягід, яка щороку змінюється. А ще виявилось, що наші послуги із заморожування та підготовки до продажу затребувані і з боку інших невеличких господарств: замовлень цього сезону було багато – потужності дозволили обслужити всіх бажаючих», – радіє керівник «Джі Пі Агро» Еміль Винницький.
Насправді це дуже гарний приклад, адже створювати інфраструктуру з доробки продукції потрібно і для розвитку овочевої галузі. Особливо в селах або районах, що спеціалізуються на вирощуванні однієї, двох або трьох культур. «Перший клас готувався б на свіжий ринок, а другий клас був би сировиною для переробних підприємств», – пропонують фахівці УПОА.
Директор харківського підприємства з виробництва круп «Олімп» Анатолій Власенко відзначає, що останнім часом загострилася конкуренція серед невеличких підприємств саме в сегменті нішевих круп. «Популярність теми здорового харчування впливає на зростання споживання нових для українського ринку цільно-зернових круп (булгур, кускус тощо) та бобових (різні сорти квасолі, сочевиці, нуту тощо)», – зауважує він. Також спостерігається зростання попиту і на різноманітні зернові суміші та пакетовані каші для швидкого приготування з попередньою обробкою.
Значно більший рівень маржинальності цих трендових круп з пшениці та бобових стимулює інших переробників і навіть новачків встановлювати в себе обладнання для виготовлення такої продукції та водночас розширювати її канали збуту.
Налагоджувати співпрацю з КаБаРе
Незважаючи на ризики, фермери продовжуватимуть експерименти з асортиментом, отже, з’являтимуться нові нішові продукти. В наступних сезонах продуктовий ринок України планують завойовувати більш екзотичні культури, які виробники сьогодні вважають перспективними: африканська бамія або абельмош їстівний (на смак це щось середнє між спаржевою квасолею та кабачком), що допомагає знизити рівень глюкози в крові, мікрозелень та бебі-овочі, вирощуванням яких вже починають займатися фермери-ентузіасти.
А ще – їстівні квіти, на кшталт спілантеса, настурції чи бораго: їх можна вирощувати не лише у відкритому ґрунті, а й за зачиненими дверима зі штучним освітленням та микрокліматом. Та екзотичні різновиди капусти – салатна капуста кейл («кудрява») і броколіні (зверху броколі, знизу спаржа).
Наскільки виявиться цей асортимент затребуваним на ринку, покаже час. Наразі фермери оптимістично сподіваються, що броколіні стане таким саме популярним овочем, як аспарагус. А ось щодо артишоку у експертів є певні побоювання.
«Це дуже перспективна і не занадто вибаглива культура. Проблема в тому, що супермаркети не готові його продавати, бо не знають, що то таке, а виробники побоюються вирощувати, бо не впевнені, що одразу ж переконають ритейлерів. Потрібен драйвер для розкручування цих культур. Як це було зі спаржею, яку ентузіасти з Каховки кілька років пропонували мережам на реалізацію. Завдяки їм спаржу в Україні таки розсмакували. Тут також хтось має зацікавитися першим – мережі або ресторатори», – коментує директор компанії «Агроаналіз» Вадим Дудка.
Поки що назви цієї екзотики вітчизняним споживачам маловідомі, а їхнє насіння досить дороге. До того ж збирати нішеві овочі доводиться практично вручну, що також істотно впливає на їхню собівартість.
Шеф-кухар ресторану Vareniy Ярослав Артюх вважає, що будь-які сільськогосподарські новинки виробникам варто пропонувати для дегустації в КаБаРе (кафе, бари, ресторани). «Така промоція допоможе пришвидшити шлях нової продукції до українського споживача, дасть можливість спробувати її та поділитись враженнями з друзями і знайомими», – переконаний він.
Тим більше, що у дрібних аграріїв, фермерів і крафтових виробників є безумовна перевага над великими агропромисловими компаніями – це їхня динамічність, інноваційність і дуже висока швидкість реагування на зовнішні та внутрішні трансформації ринку. Тому потреба сформувати попит – це просто черговий виклик для українських агропідприємців.
