Практичні аспекти договорів поставки #3 | Raiffeisen Bank Aval Практичні аспекти договорів поставки #4 | Raiffeisen Bank Aval
Залишайтеся вдома. Все онлайн у Raiffeisen Online.
Завантажити Завантажити
Увійти Перекази та Платежі
Практичні аспекти договорів поставки #13 | Raiffeisen Bank Aval Практичні аспекти договорів поставки #14 | Raiffeisen Bank Aval Практичні аспекти договорів поставки #15 | Raiffeisen Bank Aval Практичні аспекти договорів поставки #16 | Raiffeisen Bank Aval Практичні аспекти договорів поставки #17 | Raiffeisen Bank Aval Практичні аспекти договорів поставки #18 | Raiffeisen Bank Aval
Ukr
19 Жовтня 2021

Практичні аспекти договорів поставки

Без договору поставки важко уявити будь-який бізнес. Матеріально-технічне забезпечення офісу, продаж власної продукції чи перепродаж раніше придбаної, купівля основних фондів чи їх реалізація – все це відносини поставки.

При цьому підприємці часто думають, що договір поставки є простою формальністю і достатньо буде шаблону з Інтернету. Спробуємо проаналізувати лише декілька основних моментів, щоб зрозуміти, чи насправді все так просто.

Почнемо з елементарного: різниці між договором поставки та купівлі-продажу. Відразу дамо відповідь на питання, які хочеш не хочеш виникають після прочитання попереднього речення: 1) ні, така відмінність не суто теоретична; 2) так, ця відмінність має доволі прикладний характер і її слід враховувати, ставлячи підпис на відповідному документі.

Перше, що варто запам’ятати, це те, що договір поставки може бути укладено лише між суб'єктами господарювання і відносини між сторонами такого договору регулюються Господарським кодексом України (далі – ГК). Чому це важливо? Тому що цей Кодекс доволі специфічний, а доцільність його існування багато хто ставить під сумнів. Тим не менш, поки він чинний, бізнес повинний застосовувати саме його норми, які відрізняють договори поставки від договорів купівлі-продажу.

Оцініть самі: поставка завжди має тривалий характер, і навіть якщо в договорі не визначено строку його дії, він вважатиметься укладеним на один рік (ч. 1 ст. 267 ГК). Відповідальність покупця у вигляді пені за несвоєчасний розрахунок обмежена подвійною обліковою ставкою Національного банку України і може бути зменшена судом (ч. 1 ст. 233 ГК). В договорі поставки сторони обов'язково мають погодити найменування (номенклатуру, асортимент) і кількість продукції, вимоги до її якості, ціну та строк дії договору (ст.180 ГК). Відсутність хоча б однієї із вказаних умов може бути використана для повернення в судовому порядку коштів (чи товару), переданого за таким договором, оскільки він вважатиметься неукладеним. Прийом продукції за якістю та кількістю проводиться за радянськими інструкціями, а заподіяні під час виконання договору збитки відшкодовуються лише в частині, не покритій штрафними санкціями (ст. 232 ГК). Ба більше, пред'явлення до суду позовів, що випливають з поставки товарів неналежної якості, можливе лише протягом шести місяців (ст. 269 ГК).

Своєю чергою, до договорів купівлі-продажу застосовуються загальні норми Цивільного кодексу України (далі – ЦК). В такому договорі достатньо визначити лише предмет та ціну для того, щоб він вважався укладеним. Прийом товару за якістю та кількістю здійснюється за правилами, визначеними в договорі, та додатковими інструкціями не регулюється. Пеня та штраф не обмежені законодавством і не можуть обмежуватися судом (звичайно, якщо суд не визнає, що такі умови суперечать публічному порядку та є нікчемними). Збитки, завдані неналежним виконанням договору, стягуються понад штрафні санкції (ч. 4 ст. 22, ст. 624 ЦК), а до вимог у зв'язку з недоліками проданого товару застосовується позовна давність в один рік (ст. 258, ст. 681 ЦК).

Ви запитаєте, для чого ж тоді укладати договори поставки, якщо купівля-продаж така приваблива? Все просто: матеріально-технічне постачання чи збут продукції виробничо-технічного призначення і виробів народного споживання між суб’єктами господарювання завжди буде поставкою. І навіть якщо сам договір ви назвете «купівля-продаж», до нього все одно будуть застосовуватись норми, які регулюють поставку (ч. 2 ст. 235 ЦК). Тільки у випадку, якщо стороною договору є фізична особа, тоді мова може йти про купівлю-продаж.  

В Україні існує низка документів, які залишені нам в спадок від радянського періоду. Зокрема, це Інструкція про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за кількістю, затверджена постановою Держарбітражу при РМ СРСР №П-6 від 16.06.1965 року, Інструкція про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за якістю, затверджена постановою Держарбітражу при РМ СРСР №П-7 від 25.04.1966 року та Положення про постачання продукції виробничо-технічного призначення, затверджене постановою РМ СРСР №888 від 25.07.1988 року.

Якщо основа Вашого бізнесу – оптова поставка продукції (не плутати із реалізацією кінцевим споживачам, яка відбувається за договором купівлі-продажу), раджу Вам уважно ознайомитись із вказаними документами, адже вони за замовчуванням застосовуються до відносин прийомки товару за якістю та кількістю.

Якщо ж ви зацікавлені у тому, щоб умови прийняття товару були визначенні лише в тексті договору, без рудиментарних вимог об’ємних радянських нормативів, вам слід обов’язково зазначати в договорах поставки умову про те, що прийняття товару за якістю та кількістю здійснюватиметься виключно в порядку та на умовах, визначених договором, без застосування відповідних інструкцій СРСР.

При цьому навіть ідеально виписані умови договору поставки можуть не виконуватися. В такому разі виникає необхідність притягнення порушника до відповідальності.

Доволі часто обов’язок постачальника із вчасної поставки продукції забезпечений пенею у розмірі 1% вартості несвоєчасно поставленого товару за кожен день прострочення. Але пеня може обчислюватись у відсотках виключно від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання (ч. 3 ст. 549 ЦК). Відтак, пеня не може застосовуватись у випадку прострочення строку поставки продукції, адже це не грошовий обов'язок.

Вказане може бути використано недобросовісним постачальником для оскарження штрафних санкцій, і такі вимоги свого часу навіть задовольнялися судом. Тому подібного роду умови в договорах поставки доцільно викладати через назву «штрафна санкція» і у випадку наявності спору просити суд не стягнути пеню, а застосувати господарську санкцію, як це передбачено 217 ГК.

Слід також пам’ятати, що за загальним правилом до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік (п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК). Водночас не всім відомо, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки позовної давності продовжуються на строк дії такого карантину (п. 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК).

Враховуючи, що в Україні з 11 березня 2020 року запроваджено карантин, дія якого станом на даний момент продовжена до 1 жовтня 2021 року (постанова Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 року №1236), строк позовної давності за відповідними статтями теж вважається продовженим. Тому якщо порушення господарського зобов’язання трапилось у квітні 2020 року, строк позовної давності із стягнення неустойки за таке порушення, який мав закінчитися у квітні 2021 року, не вважатиметься пропущеним як мінімум до початку жовтня 2021 року.

У продовження теми карантину неможливо оминути форс-мажор, про який всі завжди чули, однак до пандемії майже не використовували. Досить часто сторони зазначають в договорах, що строк виконання зобов'язання продовжується пропорційно часу, протягом якого діють форс-мажорні обставини. Однак такі положення можуть використовуватися недобросовісно, зокрема в ситуації, коли дія форс-мажорних обставин закінчилась до настання строку поставки.

Наприклад, уявімо ситуацію коли в постачальника, який зобов'язаний поставити товар у листопаді, виникли форс-мажорні обставини, які існували задовго до спливу строку поставки, скажімо, протягом січня цього ж року. Так от, за таких умов договору поставки постачальник матиме право поставити товар у грудні без будь-яких погоджень із покупцем і застосування санкцій, адже строк поставки «перенісся» на період дії форс-мажору. Погодьтеся, такі умови виглядають не зовсім справедливо. Тому, домовляючись про ці умови, слід керуватися ст. 617 ЦК, яка передбачає, що форс-мажор звільняє лише від відповідальності, проте не впливає на основне зобов'язання.

Окремо слід розглянути випадки несвоєчасної реєстрації постачальником податкових накладних. Це болюча тема усіх покупців, адже в судовому порядку зобов’язати продавця зареєструвати податкову накладну неможливо (постанова Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2019 року у справі №908/1568/18). Так само неможливо застосувати штрафні санкції за невиконання ним обов’язку із реєстрації таких накладних, адже це не господарське, а податкове зобов'язання.

На даний момент найбільш ефективним способом захисту прав покупця в таких випадках є звернення до суду з позовом до постачальника про відшкодування збитків, завданих внаслідок порушення обов’язку щодо складення та реєстрації податкових накладних (наприклад, постанови Верховного Суду від 03.08.2018 року у справі №917/877/17, від 03.12.2018 року у справі №908/76/18 тощо). При цьому слід врахувати, що такі вимоги дуже важко довести і вони залежать від багатьох факторів, у тому числі формулювання умов договору поставки.

Як Ви переконалися, договір поставки має багато особливостей, які можуть видаватися незначними, однак мати вагомий вплив на його подальше виконання. Саме тому ще до його підписання варто залучати юристів, оскільки невірне викладення умов договору здатне ускладнити або навіть унеможливити отримання позитивного результату у майбутніх спірних ситуаціях. 

Михайло ВОЙЦЕХОВСЬКИЙ

Адвокат, старший юрист ЮФ «Антіка»