Історії успіху. Суп як вулична культура

Мережа закладів вуличної їжі «Супкультура» відома своїми вегетаріанськими крем-супами в хлібних їстівних стаканчиках по всій Україні і в 10 країнах Європи. Сьогодні в мережі працюють 24 франчайзингові точки і готується експансія на ринок США. Як створювався бізнес, що допомагало і заважало на шляху, розповів засновник мережі Кирило Пузенко.

Маріуполець Кирило Пузенко приїхав до Києва в липні 2014 року після початку збройного конфлікту з ідеєю супу в їстівних стаканчиках - сформованою, але не реалізованою. Він почав ходити на співбесіди, щоб влаштуватися працювати офіціантом. На одній із співбесід був присутній власник закладу, і Кирило розповів йому про свою ідею. Той зацікавився і виступив бізнес-ангелом, давши 2000 доларів на початок бізнесу, без відсотків і термінів. На ці гроші розробили 3D-моделі прес-форми для випічки хлібного стаканчика і знайшли виробника, який взявся виготовити спеціальні печі. Вже 31 серпня перевіряли ідею на міцність, представивши супи в стаканчиках на фестивалі вуличної їжі на арт-заводі «Платформа». Продукт був оригінальним, смачним, корисним і «інстаграмним», який яскраво відрізнявся від звичної вуличної їжі. «З першого дня всі, спробувавши наші супи, захоплювалися і радили запатентувати ідею (так ми потім і зробили)», - згадує Кирило. Однак підприємець розумів складнощі, з якими потрібно було впоратися.

Протягом 2015 року брали участь у всіх вуличних фестивалях їжі і готувалися до масштабування. «Коли здавали перший варіант печі для випічки стаканчиків, технолог не зміг зробити, щоб випічка була без дірок і гарячий суп досить довго не проливався. Методом проб вивели ідеальну рецептуру крем-супу, який припав до смаку клієнтам. Вдосконалювали технологію виробництва хлібного «посиленого» стаканчика. У грудні 2015-го відкрили першу стаціонарну точку «Супкультура» на Хрещатику в Києві. У 2016 році з'явилася перша франчайзингова точка у Варшаві. І стали відкриватися все нові «Супкультури». Сьогодні такі точки швидкого харчування відкриті в 10 країнах. В Україні - у всіх містах-мільйонниках.

Покупці

Вегетаріанські супи в їстівних стаканчиках любить замовляти IT-сектор. Суп швидко засвоюється, добре насичує і з стаканчика зручно їсти, сидячи за клавіатурою, однією рукою. «Основна наша аудиторія - жінки. Це і шанувальниці здорового харчування, і молоді мами, які на прогулянці годують дітей нашими супами», - говорить Кирило.

Поширена помилка, ніби суп робиться на порошку. Насправді суп вариться щодня щоранку зі свіжих овочів. Ніяких напівфабрикатів і заморожених несезонних овочів не використовують. Наприклад, влітку немає гарбузового супу, в меню - холодний гаспачо, гарячий томатний суп, кукурудзяний суп. Восени популярний гарбузовий суп і суп з броколі. «Прагнемо знизити вуглецевий слід. Це моє особисте переконання: щоб проєкт приносив якомога менше шкоди довкіллю. Не використовуємо м'яса, заморозки свідомо», - ділиться Кирило. Їх аудиторії така екологічність теж подобається.

Просування в стилі еко

Крем-супи від «Супкультури» просто створені для вегетаріанців і веганів, але на цьому в маркетингу акцент не роблять. Суп з м'ясом не може бути крем-супом, він не буде мати такої ніжної текстури. «Позиція у мене ідеологічна, але й екологічна. Для людей, які не їдять м'яса, не використовують смажені продукти, готуємо не тільки супи, але й фалафель.

При таргетингу в соцмережах шукали людей, які займаються йогою, туризмом, пішими походами. Facebook-сторінка містить загальну інформацію та адреси точок. Сторінки в Instagram кожна локація (франчайзі) веде самостійно. Але всі діляться візуальним контентом, включають крос-постинг. До офлайн-точок ведуть штендери, а друковані листівки, флаєри і плакати використовують по мінімуму з екологічних міркувань. Відмінно працює сарафанне радіо. Продукт фотогенічний з точки зору маркетингу, його хочеться знімати в Instagram. Одна з локацій порахувала кількість згадувань - їх виявилося 1500 на рік.

Складнощі

Популярність «Супкультури» принесла власникам не тільки прибуток, але і втрати. Так, компанія, у якої замовляли печі за індивідуальним кресленням, стала продавати їх 3D-форми іншим людям як свій продукт. Почали відкриватися заклади, які, не будучи франчайзі «Супкультури», намагалися створювати свої «супи в хлібних стаканчиках», але часто прогорали. За словами Кирила, щодня до них звертаються по 2-4 бажаючих відкрити «Супкультуру», але придбавають франшизу менше 1%. Відсоток успішності бізнесу великий: з 24 відкритих за 4 роки точок закрилися всього чотири. З різних причин - перш за все, через невдалий вибір місця. З огляду на часи турбулентності і кризи, показник вельми непоганий.

Кому - polevka, кому - хотдоги

В Україні «Супкультура» за кілька років стала вже брендом і зайняла свою нішу у вуличній культурі харчування, але зі зрозумілих причин під час карантину відбулося відчутне зниження обсягів продажів. Пузенко з надією дивиться на зарубіжні ринки, де купівельна спроможність населення вища і хіпстерський суп в хлібних стаканчиках - їжа всім доступна.

Українські незвичайні супи на хвилі моди добре продавалися в Польщі в 2016-2017 роках, і ринок стабільний, але про хорошу динаміку розвитку ринку говорити не доводиться через відсутність у цій країні звички вживання перших страв. Інша річ - розташована поруч Словаччина, де «полівка» - неодмінний атрибут обіду.

Люблять супи в хлібних стаканчиках Україна, Білорусь, Росія, Грузія, Польща, Чехія, Словаччина, Швеція, Велика Британія. У Норвегії «Супкультура» поки представлена на фестивалях вуличної їжі, і місцевий франчайзі вивчає ринок. Великий потенціал Пузенко бачить в ринку США, де теж дуже люблять супи, розвинена IT-сфера і багато вегетаріанців.

Супова франшиза

Франшиза «Супкультури» коштує 8 тисяч євро. Сюди входить піч за 3 тис. євро, створена в Польщі, яка дозволяє покривати всі потреби - 250 стаканів у день. До речі, за розрахунками засновників, якщо продавати 200 стаканів на день, то прибуток складе понад 5 тис. євро/місяць.

Вимоги до приміщення мінімальні: повинна бути вода, електрика, рекомендована площа від 30 кв. м. Деякі точки знаходяться в МАФах, але це не кращий варіант. «Якщо люди йдуть на компроміс при відкритті бізнесу і заздалегідь економлять на площі, зарплатах, то вони і менше продають, і мають менший прибуток. Найменші точки з одним найманим працівником продають до 80 склянок супу в день. Але як варіант самозайнятості таке теж можливо», - вважає Кирило.

Від оплати паушального внеску до відкриття проходить 2-4 місяці. Окупність за франшизою складає від 9 до 16 місяців. Партнер отримує технології і рецептури супів, бренд-бук, інструкції з підбору співробітників, підтримку і обмін досвідом в закритому ком'юніті, закритий розділ на корпоративному сайті. Звичайно, допомогу в просуванні.

«Ми одні з найбільш лояльних франчайзерів на ринку: не вимагаємо роялті від обороту, якщо немає прибутку. Вважаємо це форс-мажорними обставинами, - говорить Кирило Пузенко. При цьому бізнесмен зазначає: є ризики, що деякі франчайзі просто приховують прибуток, тоді використовують послуги таємного покупця для перевірки франчайзі.

Карантин

Всі франчайзі «Супкультури» пережили карантин, ніхто не закрився, хоча не працювали місяць. На роботу в закритому режимі і доставку не переходили. Хоча до цього працювали з різними агрегаторами з доставки типу «Ракети», але ця частина не особливо розвинена. «Особливих антикризових рішень у нас немає. Сподіваємося, що рано чи пізно ситуація з вірусом припиниться. А якщо ні, то будемо створювати свою службу доставки обідів безпосередньо в офіси», - зізнається Кирило. Досягнення від карантину, втім, є. Засновники навчилися відкривати точки онлайн. Так, онлайн відкрилася точка в Томську, а в липні - в містечку під Лондоном у Великобританії. Так само онлайн відбувається підготовка до відкриття першої точки «Супкультури» в США.

Мрійте!

Плани на майбутнє у компанії оптимістичні. «Хотілося б покрити всю північну півкулю, де клімат і культура дуже сприяють вживанню гарячих супів, - посміхається Кирило. - Ведуться переговори, щоб поставити точки в Швейцарії на гірськолижних курортах. Наступна мета - Бельгія, супова країна». Пузенко також звертається до тих, хто горить ідеєю бізнесу, нікому не зрозумілою: «Слухайте себе! Коли в 2014 році я приходив до знайомих і розповідав, що я вигадав суп в їстівному стакані, то максимум один зі 100 говорив, що цікаво. Решта переконували, що це нікому не потрібно, не вийде, радили не витрачати часу. І ось - вийшла ціла мережа «Супкультури», потрібна багатьом. Якщо ви впевнені в своїй ідеї, робіть. Краще помилитися, ніж не почати робити».

Співпраця з Райффайзен Банком Аваль

Кирило Пузенко, засновник мережі «Супкультура»:

«З самого початку відкриття бізнесу, з 2016 року, я став клієнтом Райффайзен Банку Аваль. Тут у мене відкриті і рахунки підприємця, і особисті рахунки. Ми - експортери, тому отримуємо міжнародні платежі наших франчайзі з 10 країн у валюті. Для мене дуже важлива надійність Банку, стабільність, характерна банкам Австрії, захист операцій. Ціную те, що зроблено великий упор на цифрову безпеку онлайн-банкінгу».

Олег Герасимов, фінансовий директор мережі «Супкультура»:

І як директор «Супкультури», і як підприємець я є клієнтом Райффайзен Банку Аваль. Тут зручно і швидко відкривати валютний рахунок в будь-якій валюті. Дуже просто переводити валютну виручку в гривню (навіть не потрібно використовувати транзитний рахунок). Щоб отримати валютну виручку, потрібно тільки занести договір, ніяких перешкод. Якщо недостатньо реквізитів або треба лист, банк сам телефонує і повідомляє. Сервіс - головне, що подобається в банку. Дуже хороший персонал, який завжди підкаже, зробить, допоможе, ніколи не змусить чекати. З кредитної картки зручно купувати квитки на літак і отримувати за це бонуси. Я завжди рекомендую нашим франчайзі користуватися послугою еквайрингу від Райффайзен Банку Аваль.