Зберігання палива: які штрафи можуть бути і як їх не отримати

Багатьом компаніям за родом діяльності необхідно мати свої запаси пального. Наприклад, аграріям. А є окремий вид діяльності – зберігання пального зі зміною або без зміни його фізико-хімічних характеристик. При цьому контролюючі органи нерідко виписують підприємцям штрафи за зберігання пального без отриманої ліцензії навіть у випадках, які навряд чи можна назвати відповідним видом бізнесу.

Наприклад, поширеною є ситуація, коли на підприємстві використовуються газові балони в якості паливних баків для автонавантажувачів, інших промислових машин та механізмів. Часто такі балони закуповуються з певним запасом і після їх використання замінюються на нові, заповнені газом.

Так от, якщо такі балони стоять окремо або якщо їхня кількість перевищує кількість машин чи механізмів, в яких вони мають використовуватися, податківці вважають, що відбувається зберігання пального, а тому, у разі відсутності ліцензії, застосовують штраф у безпрецедентному розмірі 500 000 грн. То як же уникнути потенційних негативних наслідків?

Насамперед потрібно розуміти, що під пальним розуміється не лише бензин чи дизель. До палива, зберігання якого ліцензується, відносяться також нафтопродукти, скраплений газ, паливо моторне (сумішеве чи альтернативне), речовини, що використовуються як компоненти моторних палив, легкі дистиляти (для специфічних процесів переробки), бензини спеціальні, метанол технічний (метиловий спирт), розчинники або розріджувачі на основі метанолу, інші готові суміші на основі метанолу тощо. Повний перелік товарів, які відносяться до палива, зазначено у підпункті 215.3.4 пункту 215.3 статті 215 Податкового кодексу України.

Отримання ліцензії на зберігання пального для потреб власного споживання не є складним чи дорогим процесом. Тому якщо підприємець має намір використовувати пальне у будь-якому виді, йому все ж таки доцільно отримати ліцензію на його зберігання.

Згідно зі ст.15 Закону №481 ліцензія видається за заявою суб’єкта господарювання, до якої додається документ, що підтверджує внесення річної плати за ліцензію. Вимагати надання інших документів забороняється.

У зaявi, якa пoдaється для oтримaння лiцeнзiї, oкрiм зaгaльних вiдoмoстeй прo сyб’єктa гoспoдaрювaння тaкoж вкaзyються:

• мeтa викoристaння пaльнoгo (потрібно вказати, що пальне викoристoвyвaтиметься для пoтрeб влaснoгo спoживaння чи пeрeрoблeння);
• зaгaльнa мiсткiсть рeзeрвyaрiв, якi бyдyть викoристoвyвaтися для зберiгaння пaльнoгo;
• мiсцeзнaхoджeння тaкиx мiсць зберiгaння пaльнoгo.

Річна плата за ліцензію на право зберігання пального становить лише 780 гривень.

Зaявa для oтримaння лiцeнзiї тa квитанція пoдaються нарочно (особисто або уповноваженою особою), поштою або в електронному вигляді дo податкового oргaнy зa мiсцeм здiйснeння сyб’єктом гoспoдaрювaння свoєї дiяльнoстi. Важливо, що така спрощена процедура не застосовується у разі отримання ліцензії на зберігання пального з метою подальшої його реалізації іншим споживачам або зберігання пального інших суб’єктів господарювання.

Ліцензії отримуються на кожне місце зберігання пального терміном на п’ять років і можуть бути анульованими як на загальних підставах, так і у спеціальних випадках (встановлення факту подання недостовірних даних, встановлення факту відсутності суб’єкта господарювання за адресою, яка зазначена у виданій ліцензії, відмови від доступу податківців до проведення перевірки тощо).

Як уже зазначалось, за зберігання пального без наявності ліцензії штраф становить 500 000 гривень. У такому ж розмірі штраф передбачений також у разі надання послуг із зберігання пального іншим суб’єктам господарювання та/або реалізації пального іншим особам на підставі ліцензії на право зберігання пального, отриманої виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки.

Закон №481 прямо передбачає випадки, коли ліцензія на право зберігання пального не отримується, а саме:

• на місця зберігання пального, що використовуються підприємствами, установами та організаціями, які повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевого бюджету, підприємствами, установами та організаціями системи державного резерву;
• суб’єктами господарювання для зберігання пального, яке споживається для власних виробничо-технологічних потреб виключно на нафто- та газовидобувних майданчиках, бурових платформах і яке не реалізується через місця роздрібної торгівлі;
• суб’єктами господарювання, які здійснюють роздрібну, оптову торгівлю пальним або зберігання пального виключно у споживчій тарі до 5 літрів;
• суб’єктами господарювання, які зберігають пальне в місцях його виробництва або в місцях оптової торгівлі пальним чи місцях роздрібної торгівлі пальним, на які отримані відповідні ліцензії.

Дискусійним є питання про те, чи потрібно отримувати ліцензію на місця зберігання пального, які не підпадають під визначення акцизного складу. Так, зберігання пального нерозривно пов`язане з наявністю у суб`єкта господарювання споруд та/або обладнання, та/або ємностей, що використовуються для зберігання пального.

Верховний Суд вважає, що суб`єкти господарювання зобов’язані отримати ліцензію на право здійснення діяльності зі зберігання пального навіть на власні потреби, якщо у них є місця зберігання пального, які за ознаками відповідають визначенню «акцизного складу» та/або «акцизного складу пересувного». Незалежно від того, чи зареєстрований такий підприємець чи компанія платником акцизного податку, розпорядником акцизного складу. Тобто, за наявністю підстав для реєстрації такого місця як акцизного складу.

У разі, якщо наявне у компанії місце зберігання пального відповідає ознакам, які ПК України встановлює як виключення з визначення «акцизного складу» та/або «акцизного складу пересувного», такий суб`єкт не має обов`язку отримувати ліцензію на право зберігання пального у такому місці.

За такої логіки Верховного Суду ліцензію на зберігання пального не потрібно отримувати також у разі його зберігання у:

• приміщенні або на території, де загальна місткість ємностей для зберігання пального не перевищує 200 м³, якщо суб’єкт господарювання (крім платника єдиного податку четвертої групи) отримує протягом календарного року пальне в обсягах, що не перевищують 1000 м³ (без урахування обсягу пального, отриманого через паливороздавальні колонки у місцях роздрібної торгівлі пальним, на які отримано відповідні ліцензії), та використовує пальне виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки і не здійснює операцій з реалізації та зберігання пального іншим особам;
• приміщенні або території незалежно від загальної місткості розташованих ємностей для зберігання пального, якщо суб’єкт господарювання (платник єдиного податку четвертої групи) отримує протягом календарного року пальне в обсягах, що не перевищують 10 000 кубічних метрів (без урахування обсягу пального, отриманого через паливороздавальні колонки в місцях роздрібної торгівлі пальним, на які отримано відповідні ліцензії), та використовує пальне виключно для потреб власного споживання і не здійснює операцій з реалізації та зберігання пального іншим особам;
• паливному баку, як ємності для зберігання пального безпосередньо в транспортному засобі або обладнанні чи пристрої;
• транспортному засобі, що використовується суб’єктом господарювання, який не є розпорядником акцизного складу та платником акцизного податку, для переміщення на митній території України власного пального для потреб власного споживання чи промислової переробки.

Слід зазначити, що практиці Верховного Суду притаманна мінливість. Якщо сьогодні підприємцю виписали штраф за зберігання пального без ліцензії, а він звільнений від такого обов’язку в силу вищезгаданої позиції – такий підприємець сміливо може оскаржувати виставлений штраф у суді. Однак якщо підприємець вагається, чи потрібно йому отримувати ліцензію з огляду на наявність підходу Верховного Суду, доцільнішим вбачається все ж отримання ліцензії, зважаючи на її вартість та потенційні ризики відсутності.

Михайло ВОЙЦЕХОВСЬКИЙ,

Адвокат АО «ЮФ «Антіка»